Учасники: 

Андраш Віталій, Андраш Вікторія, Апостолюк Славік, Харченко Надя, Іванина Ігор, Гронський Ігор, Харченко Сергій

04.09.2004р., субота

Виїхали з Тернополя о 7 годині ранку двома машинами: Таврія-Пікап і Ноnda.Оскільки водіїв у нас четверо, а машини дві, то всю дорогу мінялись місцями.
Кілька зупинок:
-         Плебанівка – туалет;
-         Дача Колиндяни – Лось получає втик від Вініка за недотримання дистанції, Кабан ламає кукурудзу;
-         Козаччина – набрали воду;
-         Борщів – закупка продуктів.
             Взяли курс на Сков'ятин, звернувши з траси на грунтову дорогу. Табір поставили біля розваленої цегольні, в ліску. Перекусили канапками і пішли на пошуки понорів, вірніше, на їх оглядини, оскільки Вінік їх оглянув ще до нас.
            Понор №1 – “Мала Безодня”. За кілька років тут добряче вимило грунт, видно проходи в тріщини. Але тут ще доведеться покопати. Йдемо далі на південь. Лійка з виходом гіпсу – понор №2.  Далі оглянули понор в невеличкому лісі – понор №3 «Лісовий». Лійка порівняно похила і має два виходи гіпсу. Теж треба копати. Далі у тому ж напрямку вийшли на два понори – понор №4, понор №5, розділені перемичкою. Теж вихід гіпсу. Копати треба в понорі №4. В понорі №5 копати скорше всього неперспективно тому що, розкопка може вийти через перемичку в сусідній понор.
            Йдемо на південний захід. В сторону кар’єру. Над каньйоном побачили провалля в землі глибиною 3-3,5м, обгороджене парканчиком від худоби. Всередині лише земля, гіпсу не видно. Далі пішли над прірвою, по лівому борту ріки Нічлава, в ліску знайшли великий понор №6, скелі гіпсу, вхід наполовину засипаний землею. Теж треба копнути. Повернулись до каньйону і тут у вивітреній скелі Славік показав нам печеру. Віталік був у нас за шерпа, пройшов метрів з 50, наполохав зграю летючих мишей, які від несподіванки та страху почали в польоті битись об його каску. Судячи по кількості посліду, тут живе чимала колонія летючих мишок, а ще є лисиці. Печера закінчується тупіками. Суха.
            Находились ми наче й недалеко, але довго і далеко. А ще Сусанін у нас був – Славік називається - хотів нам екскурсію по всьому масиву зробити, дійшли мало не до Кривче. Всього разом ми віднайшли 8 перспективних понорів і 1 печеру. Повернулись в табір, Лось зварив паприкаш-крумплі. Відкрили пляшку “Золотого поля” і так вже її довго смакували, що аж сором. Нікого не ковбасить, зате усі куняють. В 23 годині всі порозповзались по палатках спати. Ніч тепла. 

05.09.2004р., неділя.

             По тенту палатки хляпає дощик. Віталік пішов на гриби, Лось знову варить їсти – і не спиться йому. Вирішили після сніданку збирати табір і їхати до печери Ювілейна, перевірити ще понори поряд з печерою. “Дитячий понор” замитий повністю, “Розкішна(ниця)” теж. Шкода стільки праці, яку було вкладено нами, ще юними спелеологами. Щоправда, ми знайшли 2 понори з виходом гіпсу, та знову-ж таки – треба копати. Можливо, один з понорів – печера Святкова, яку знайшли та зазняли Вова з Явою. Заглянули до лійки де знаходиться вхід в печеру Ювілейна. Як на диво, вхід в печеру гарно впорядкований, викладений старими колесами, сухий. Видно хтось добре попрацював.
                Далі їдемо в Бабинці, де Вінік два роки тому знайшов понор з виходом гіпсу на поверхню. Лійка просто гігантська, вся заросла кропивою, ожиною та хмелем, що створює враження, ніби ми потрапили в джунглі. Коли ми знайшли понор, Славік був в шоці – земля просіла ще на 3-4 метри і видно вхід в печеру. Хоча тут теж треба добряче покопати. Потужний водозбір, русло якого треба буде відвести в інший бік печери. На полі, поряд з понором, плантація ожини, то ж ми вже наїлись досхочу, назбирали трошки, і з синіми зубами та червоними долонями рушили в сторону Борщева.
                Наступна наша екскурсія на стару розвалену військову базу. Розвалені КП, пускові установки, шахти, бункери, столова і спортзал. Величезна територія, повсюди валяються уламки телефонів, маскувальна сітка, залізні деталі та бетонні блоки та цегла. Двох осіб з нашого клубу колись, ще коли все тут було в порядку, солдати з офіцерами вели їх під вартою, коли ті двоє йшли з Озерки і вирішили пройти лісом, випадково порушивши кордони бази. Тепер тут усе заросло чагарником, а будівлі розібрали на будівельні матеріали. Цікаво і моторошно. Віталік з Сергійком виколупали з стіни розваленої будівлі кулі різного калібру та виду, і тішились ними.
                    В Бощеві докупили продуктів і поїхали обідати на Дачу Колиндяни. За годину ми вже були в Тернополі.
                     Поїздка нам дуже сподобалась – було цікаво, знайшли багато свіжої роботи на майбутнє і компанія була чудова. Тепер – до праці!

Віта Андраш.

 на початок сторінки